Лексика

Лексика (від гр. lexicos - той, що відноситься до слова) - це сукупність слів, які вживаються у мові.

Наука, яка вивчає словниковий склад мови - значення слів, їх походження, зв'язок з іншими словами, має назву лексикологія (від гр. lexis - слово і logos - вчення).

Збором та систематизацією слів, а також теорією та практикою укладання словників займається лексикографія.

Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови.
Слова за різними ознаками можна згрупувати так:

за походженням
активного вжитку		місто
застарілі		град (місто)
за активністю вживання
загальновживані		батько
незагальновживані		гіпотенуза
за сферою вживання
літературні	гарний, красивий
діалектні	файний
професійні	мовознавство
за значенням
однозначні	комп'ютер
багатозначні	корінь, сфера
синоніми (подібні)	відтінок- нюанс
антоніми (протилежні)	товстий- тонкий
за звучанням
однойменні (омоніми)	вал- велика хвиля; вал- земляний насип; вал- одна з деталей машини
за емоційним забарвленням
нейтральні	картопля
емоційні	прекрасний
за значенням
терміни		стапель
ділові штампи		вищеозначений
образно- художні		не по зубах (непосильний)
побутові		радіоприймач

ЛЕКСИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.
Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.
Наприклад, лексичне значення слова портрет - це "зображення або опис людини чи групи людей".
Крім лексичного значення, слово має ще граматичне значення.

ГРАМАТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Граматичне значення слів розглядається в морфології.

ПРЯМЕ І ПЕРЕНОСНЕ ЗНАЧЕННЯ СЛОВА

У багатозначних словах одне з його значень є основним, або прямим, інші - переносні, або непрямі.
Пряме значення слова - це звичайна назва предмета, властивості чи дії. Пряме значення найчастіше буває первинним, тобто таким, з якого почалась назва.
Напр., пряме значення слова серце означає "центральний орган кровеносної системи, що забезпечує кровообіг у людини і тварини".
Переносне значення слова завжди пов'язано з прямим значенням, напр., у реченні Не так серце любить, щоб з ким поділиться, Не так воно хоче, як Бог нам дає (Шевченко) слово сонце вжите у значенні "символ любовних почуттів".
На основі переносного значення виникають метафора, метонімія і синекдоха.
Метафора (від гр. metaphora - перенесення) - перенесення значень одних предметів на інші: Червона хмара вкрила всю землю.
Метонімія (від гр. metonymia - перейменування): Сашко сів за фортепіано і заграв Моцарта.
Синекдоха (від гр. synekdoche - співпереймання) - вживання назви частини предмета у значенні його цілого: Червоний картуз так більше і не з'явився.

СИНОНІМИ

Синоніми (від гр. synonymos - однойменний) - це слова, різні за звучанням, але близькі за значенням (дорога - путь, шлях; мовознавство - мововедення).
Абсолютні синоніми однакові за значенням і емоційно-експресивним забарвленням (алфавіт - азбука - абетка; відтінок - нюанс; майдан - площа). Вони використовуються у мовленні для уникання повторів.
Ідеографічні (значенневі) синоніми передають різні відтінки того ж поняття: незламний- рішучий (твердий); хотіти- бажати.
Синоніми поєднуються в єдиний синонімічний ряд.
Домінанта, або стрижневе слово синонімічного ряду - це слово, що найчастіше вживається у мовленні.

Так, напр., у синонімічному ряду неминуче, напевне, конче, неодмінно, обов'язково, безсумнівнодомінантою є слово обов'язково.

АНТОНІМИ

Антоніми (від гр. anti - проти і onyma - ім'я) - це слова з прямо протилежним значенням (чорний - білий, ніч - день, добре - погано).
В антонімічні пари об'єднуються слова з протилежними значеннями, що мають якусь лексичну спільність: теплий - холодний (тепло), швидкий - повільний (швидкість), глибокий - мілкий (глибина).
Антоніми бувають виражені такими частинами мови, як іменник (добро - зло), прикметник (швидкий - повільний), займенник (всі - ніхто), дієслово (іти - стояти), прислівник (високо - низько), прийменник (під - над, від - до).

На використанні антонімів побудована така стилістична фігура, як антитеза (від гр.antithesis - протилежність) - зіставлення фактів, явищ, подій та думок з метою їх виділення: І я іду, і падаю, і знову.

ПАРОНІМИ

Пароніми (від гр.para - поблизу, поруч і onyma - ім'я) - це слова, подібні між собою за звучанням і частково за будовою: абонент - абонемент; континент - контингент.
За допомогою паронімів нерідко створюються рими в авторських поетичних творах та в народних прислів'ях та приказках:
Говорили- балакали, сіли й заплакали; Ні слуху ні духу; Яке їхало, таке й здибало.

ДІАЛЕКТИЗМИ

Діалектні слова (діалектизми) - це слова, які використовуються лише мешканцями тієї чи іншої місцевості (напр., кукэля - зозуля, буцян - чорногуз, пчулник - пасіка).
Мову мешканців окремої місцевості називають діалектом.

Діалектизми не входять до лексичного складу української літературної мови, але використовуються у художніх творах для передачі життя і мови людей певної теріторії.