Сполучник

Сполучник- це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частин складного речення і окремих речень у тексті (І у місті, і у селі- всюди він був один; Коли летиш у небі, то все, що знаходиться на землі, здається дуже маленьким).

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ СПОЛУЧНИКА

Членом речення не буває.

РОЗРЯДИ СПОЛУЧНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Сполучники поділяються на:

1.	прості - складні - складені
2.	непохідні- похідні
3.	сурядні - підрядні

ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ СПОЛУЧНИКИ

За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені:

сполучники	приклади
прості	і (й), а, але, та, бо, як, що.
складні	ніби, якже, неначе, , якби, якщо, проте
складені	через те що, тому що, для того щоб

Прості сполучники- і (й), а, але, та, бо, як, що.

Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче).

Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).

НЕПОХІДНІ І ПОХІДНІ СПОЛУЧНИКИ

За походженням сполучники поділяються на непохідні і похідні:

сполучники	приклади
непохідні	але, а, та, бо, і
похідні	що, як, де, якщо, тому що, зате

Непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови.

Похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними

ПОДІЛ СПОЛУЧНИКІВ ЗА ВЖИВАННЯМ

За своїм вживанням сполучники можуть бути неповторюваними, повторюваними і парними:

сполучники	приклади
неповторювані	а, але, проте, зате, однак
повторювані	і-і, ні- ні, не то- не то, то- то, чи- чи, чи то- чи то (напр., чи то лев, чи то птиця)
парні	не тільки...а й (але й); як...так і; хоч...але; не стільки...скільки; коли (якщо)...то, (напр., не тільки гроші, а й слава та успіх):

СУРЯДНІ І ПІДРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ

За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні:

сурядні сполучники
єднальні	не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,
протиставні	а, але, зате, проте, однак, все ж
розділові	або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи

підрядні сполучники
часові	як, доки, щойно, поки, перш ніж, коли, з того часу як, поки, поки не
умовні	якби, якщо, як, коли б
мети	щоб, для того щоб, аби
допустові	незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай
наслідкові	так що, так що аж, так що й
порівняльні	мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто
причинові	бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що

мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто
причинові	бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що

СУРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ

Сурядні сполучники поєднують між собою однорідні члени речення або частини складносурядного речення як рівноправні, незалежно одно від одного (і дуби. і пальми, і молоді берези). За характером відношень між членами речень і частинами складного речення вони поділяються на єднальні, протиставні і розділові:

сполучники	приклади
єднальні	і (й); та в значенні і; теж; також; як...так; не тільки...а й; і...і; ні...ні (і небо, і зорі, і море; ти та я- ось вся моя сім’я);
протиставні	а; але; та в значенні але; зате; проте; однак; все ж (лечу, лечу, а вітер віє; сполучник а може бути не тільки протиставним, а й заставним: він сидів на лавці, а за ним сиділа вона);
розділові	або, чи, або...або, чи...чи, хоч...хоч, не то...не то, чи то....чи то ("або я, або кішка”- сказала мати).

ПІДРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ

Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються:

сполучники	приклади
часові	коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (добре, коли тебе хвалять)
умовні	якщо, якби (аби), коли, тільки (якби ж я то міг так добре співати!)
мети	щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)
допустові	незважаючи на те що, хоч, дарма що, хай (дарма що був останнім)
наслідкові	так що, так що й (малював так, що йому навіть заздрили)
порівняльні	як, ніби, наче, неначе, ніібито, начебто (наче пташка, взлетів на підвіконня);
причинові	тому що, бо, через те що (повірив, бо почув серцем).

Прийменник

Прийменник- це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).

Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп’ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:

• час (без п’яти хвилин, о десятій годині);
• простір (злетіти у небо, доїхати до міста);
• причину (запізнився через транспорт);
• мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);
• спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);
• порівняння (більший за інших, найменший у класі);
• відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);
• предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ПРИЙМЕННИКА

Прийменник як службова частина мови не є членом речення, але, виступаючи разом із повнозначними частинами мови (найчастіше з іменником), може бути у структурі підмета (Президент і народ нарешті порозумілися)., присудка (Всі були у захваті), додатка (Вона схопила його за чуба), обставини (За столом сиділо троє).

РОЗРЯДИ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прийменники поділяються на:

1.	первинні (непохідні) вторинні (похідні)
2.	прості, складні і складені

ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ ПРИЙМЕННИКИ

За походженням прийменники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні):

прийменники	приклади
первинні	біля, без, в (у), від (од), для, до, з (із, зі, зо), за, над (наді), під (піді), о (об), через
вторинні	поряд, коло, кінець, край, незважаючи на, зважаючи на, поблизу

До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити (саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це- прийменники за, від (од), без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).

До вторинних належать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони зберегли зв'язок з формами тих слів, від яких утворилися.

До них належать прийменники, що утворюються:

• переходом з інших частин мови: іменника (край, кінець, коло), дієприслівника (незважаючи на, зважаючи на), прислівника (поряд, поблизу, навпростець);
• поєднанням двох або кількох прийменників (задля, поза, поміж, з-за, з-під).

Первинних прийменників значно менше, ніж вторинних. Частина первинних прийменників може вживатися з формами багатьох відмінків: було в мене (родовий)- покласти в шухляду (знахідний)- побачити під стріхою (орудний).

Усі вторинні прийменники здебільшого вживаються тільки з формою одного відмінка: згідно з інструкцією (орудний), центр міста (родовий).

Первинні прийменники часто бувають багатозначними, вторинні, як правило, однозначні.

ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ПРИЙМЕННИКИ

За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:

прості	по, про, у, без, коло, протягом
складні	з-поперед, з-за, понад, довкола
складені	з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ПРИЙМЕННИКА

Незмінюване слово. Бере участь у творенні форм іменних частин мови.

Прислівник

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).).

На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.

Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).

Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИСЛІВНИКА

Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення- обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся).Інколи прислівник виступає у ролі  присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько).

У реченні прислівник пов’язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.

Прислівник, який пов’язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна).

Прислівник, що пов’язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості- міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім(наскільки?) з-за гори з’явився корабель).

РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прислівники поділяються на :

1.	означальні і обставинні
2.	первінні та вторинні

ОЗНАЧАЛЬНІ ПРИСЛІВНИКИ

Означальні прислівники поділяються на якісно-позначальні, кількісно- позначальні іприслівники способу дії:

прислівники	приклади
якісно-означальні	високо, наполегливо, лагідно
кількісно-означальні	надвоє, мало, тричі, занадто
способу дії	вдало, напам'ять, гарно

ОБСТАВИННІ ПРИСЛІВНИКИ

Обставинні прислівники виражають різні обставини дії і поділяються на прислівники часу, місця, мети і причини:

прислівники	приклади
часу	віддавна, понині, зранку
місця	праворуч, вниз, здалека
мети	навмисне, наперекір, напоказ
причини	згарячу, зозла, спересердя

Дієслово

Дієслово- це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? (ходив, співатиме, займатися, буду їсти, заробляю).

У реченні дієслово найчастіше виконує функції присудка або частини складеного присудка (він розповів все, що знав; ніч здавалася днем).

Дієслово може означати:

• процес мислення (аналізувати, думати, розмірковувати);
• процес мовлення (радити, говорити, розмовляти);
• конкретну фізичну дію (йти, будувати, вчитися);
• переміщення у просторі (бігти, їхати, йти);
• сприйняття органами чуття (нюхати, бачити, чути);
• бажання (воліти, хотіти, бажати);
• стан, у якому перебуває особа або предмет (спати, стояти, журитися);
• ставлення особи до когось чи чогось (поважати, любити, шанувати);
• зміни (розквітати, старіти, молодіти).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА

У реченні прикметник найчастіше виступає як означення, що є його основною синтаксичною роллю (напр., у реченні Над лісом раптом запанувала абсолютна тиша прикметник абсолютна- означення).

Значно рідше прикметник виступає як іменна частина складенного присудка (Яка важка у вічності хода! (Л. Костенко).

РОЗРЯДИ ДІЄСЛІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Дієслова поділяються на:

1.	перехідні- неперехідні
2.	як окремий розряд серед неперехідих дієслів- зворотні дієслова

ПЕРЕХІДНІ ТА НЕПЕРЕХІДНІ ДІЄСЛОВА

За своїм значенням і відношенням до різних частин мови дієслова поділяються на дві групи: перехідні і неперехідні:

дієслова	приклади
перехідні	відвідати друга, купити картоплю
неперехідні	сидіти, стояти, готуватися, їхати

Перехідні дієслова означають дію, що переходить або спрямована на предмет, що виражений іменником або займенником (налити води, виконувати вправи, не читати книгу).

Предмет, на який спрямована дія, звичайно стоїть:

• у знахідному відмінку без прийменника (написати лист, намалювати портрет);
• у родовому відмінку:
• якщо перед дієсловом є заперечна частка не (не написати листа, не намалювати портрета);
• якщо дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину (привезти піску, випити молока).

Неперехідні дієслова означають дію, що прямо не переходить на предмет (підготуватися до іспиту, їхати у метро). Такі дієслова не вимагають додатка (бігти, заплакати).

Деякі дієслова можуть бути як перехідними, так і неперехідними (зустрічати друзів і зустрічатися з друзями).

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА

Дієслово має такі морфологічні ознаки:

вид:
доконаний недоконаний		заробив, перевів, співають, бажає заробляв, переводить, співали, бажала
рід:
	у минулому часі		в умовному способі
чоловічий жіночий середній	працював працювала працювало		засліпив би засліпила б засліпило б
число:
однина множина		малював, малювала, малювало множина: малювали
спосіб:
дійсний умовний наказовий		працюю, сказали, летить, прийде ходила б, вживав би, поспішали б напишіть, ходіймо, хай зайде
час:
минулий теперішній майбутній		знаходив, знаходила, знаходили знаходжу, знаходимо. знаходите знайду, буду знаходити, знаходитиму
особа:
у теперішньому часі
однина 1-а особа 2-а особа 3-а особа множина 1-а особа 2-а особа 3-а особа		я знаходжу ти знаходиш він (вона, воно) знаходить ми знаходимо ви знаходите вони знаходять
у майбутньому часі:
однина 1-а особа 2-а особа 3-а особа множина 1-а особа 2-а особа 3-а особа		я знайду ти знайдеш він (вона, воно) знайде ми знайдемо ви знайдете вони знайдуть
в умовному способі:
однина 1-а особа 2-а особа 3-а особа множина 1, 2, 3-а особи		я знайшов би ти знайшов би (знайшла б, знайшло б) він знайшов би, вона знайшла б, воно знайшло б ми (ви, вони) знайшли б

ВИДИ ДІЄСЛІВ

Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані:

доконані	помити підлогу, приготував уроки, поїду
недоконані	мити підлогу, готую уроки, буду їхати

ЧАСИ ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи майбутньому часі. Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія:

минулий час	дерево росло, дерево виросло
теперішній час	росте дерево, дерево підростає
майбутній час	дерево виросте

ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:

1-а дієвідміна	привезуть, скажуть, зможуть
2-а дієвідміна	заходять, говорять, сидять

Апостроф та м'який знак

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [й + а; й + у; й + е; й + і], для позначення роздільної вимови твердих приголосних у таких випадках:

1. Після б, п, в, м, ф: б'є, в'ється, в'ялий, п'ють, м'ятний, солов'ї, кав'ярня, полум'яний, пам'ять, Прип'ять, торф'яний. 

2. Після твердого р у кінці складу: пір'я, сузір'я, матір'ю, бур'ян, у Причорномор'ї. 

3. Після к в імені Лук'ян і похідних від нього словах: Лук'яненко, Лук'янівка, Лук'янов. 

4. Після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний: без'язикий, від'їхати, з'ясувати, об'єднаний, під'їзд, возз'єднання, між'ярусний, пів'яблука, дит'ясла. 

Апостроф не ставиться перед я, ю, є:

1. Після б, п, в, м, ф, якщо перед ним стоїть приголосний (крім р), який належить до кореня: дзвякнути, мавпячий, морквяний, святкувати, тьмяний, цвях, свято, духмяний, але черв'як, верб'я, торф'яний.

2. Після р на початку складу (я, ю, є позначають м'якість звука [р]): буря, буряк, борються, гарячий, дрючок, крюк, моряк, рябий, рясний, рятувати, Рєпін. 

М'який знак пишеться: 

1. Після букв д, т, з, с, ц, л, н у кінці та в середині слів перед буквами, що позначають тверді приголосні звуки: молодь, біль, колись, донька, батько; 

2. У середині складу перед о: льотчик, сьомий, тьохкати; 

3. У прикметникових суфіксах -ськ(ий), -цьк(ий), -зьк(ий) : український, ткацький, ризький; 

4. Після букви н у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк_, -ісіньк-, -юсіньк-: серденько, тихесенький, малюсінький, повнісінькій; 

5. У буквосполученнях льц, ньц, ньч, льч, що походять із льк, ньк: ляльці, ляльчин (лялька); доньці, доньчин (донька); 

6. Після букви л перед буквами, що позначають м'які приголосні звуки: рибальський, сільський. 

М'який знак не пишеться: 

1. Після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, плач, сімсот; 

2. Після р у кінці слова та складу: бібліотекар, календар (але Горький); 

3. Між двома однаковими буквами, що позначають м'які подовжені приголосні: знання, стаття; 

4. Між двома м'якими приголосними - м'якість першого з них виникає як результат впливу наступного м'якого приголосного: ніжність, майбутнє; 

5. У буквосполученнях лц, нц, лч, нч, які походять від лк, нк: матінці (матінка), рибалці (рибалка); 

6. Після н перед шиплячими та суфіксами -ськ(ий), -ств(о) : менший, тонший, громадянство. 

Примітка! Якщо знак м'якшення вживається в початковій формі слова, то він зберігається й в усіх інших формах, а також у похідних словах незалежно від характеру подальшого приголосного: різьба - різьбар, тьма -тьмяний. 

Пунктуація

Пунктуація (від лат. punktuatio- punktum, що означає крапка) - це розділ мовознавства про використання та вживання на письмі розділових знаків.

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ

Розділові знаки сучасної української мови становлять цілу систему.

До цієї системи входять:

розділовий знак	його графічне позначення		приклади уживання
одиничні розділові знаки
крапка		.	Я добре попрацював.
двокрапка		:	Дівчинка відповіла: "А я знаю, як тебе звати"
три крапки		…	А ти все та ж…
кома		,	У Калини та Горпини як не свадьба, то родини
крапка з комою		;	1) звук; 2) буква; 3) слово
тире		--	Сила та розум - краса людини
знак питання		?	Хто вони? А хто ми?
знак оклику		!	Привіт тобі, море!
знак виноски		…	кн. Володимир1
парні розділові знаки
дві коми		,,	Михайло, син Марії, був ще хлопчиськом
два тире		-- --	Мати плаче- лихо тяжке- і цілує сина
лапки		" "	"Яка ж ти вереда"- сказала мати
дужки		( )	Троянду треба рвати, поки вона цвіте (Л.Костенко)

СИСТЕМА РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ

Знаки пунктуаційної системи називають пунктограмами. Кожна з пунктограм виконує свою функцію.

Крапка ділить текст на речення.

Двокрапка відділяє одну частину від другою, вказуючи на те, що в цій другій частині міститься пояснення, розкриття причини того, про що йшлося у першій.

Три крапки (багато крапок) вказує на те, що в реченні не всі його компоненті наявні, а речення не закінчене, обірване.

Кома розділяє граматично рівноправні частини простого чи складного речення.

Крапка з комою функціонально подібна до коми, але розділяє складні (або ускладнені) за будовою граматично рівноправні частини.

Тире розділяє головні частини речння (якщо вони виражені подібними лексично- граматичними категоріями), порівнювані мовні одиниці, частини складного безсполучникового речення, які перебувають в умовно- часових, протиставних та причиново-наслідкових зв'язках.

Знак питання ділить текст на речення, але разом з тим вказує на те, що речення містить у собі питання.

Знак оклику ділить текст на речення та вказує на експресивність мовлення, вигук.

Знак виноски- видільний. Він вказує, що за словом, біля якого цей значок поставлений, має йти частина тексту, яка подається у порядковій частині сторінки або в кінці тексту.

Парні розділові знаки- дві коми, двоє тире, дужки, лапки виділяють якийсь відрізок тексту (другорядні члени речння), коли є потреба його відокремити, вставні і вставлені слова, словосполучення, звертання).

У текстах часто збігаються різні розділові знаки. Напр.: Привіт тобі, зелена Буковино, Твоїм хорошим горам і гаям; Твоїм одважним, дорогим синам! (В.Самійленко).

КРАПКА

Крапка вживається:

• у кінці розповідного двоскладного чи односкладного речення (Ніч. Спека.);
• у кінці спонукального речення, якщо в ньому відсутня інтонація оклику або питання (Вирішить завдання. Зробіть коротенький аналіз речення.);
• у кінці графічно скороченого слова (напр.; і т.д.);
• для виділення приєднувальних конструкцій: Будуть козаки подорожні проїжджати, твій голос зачувати, до могили будуть завертати. Бандуро моя (М.Пригара);
• після назв дійових осіб перед їх репліками в драматичних творах:
  Василь. І довго це ти будеш чухатися?
  Конюх. Вибачте, пане. Винен.
• КОМА
  Розставляючи у реченні коми, слід перш за все орієнтуватися не на інтонацію, а на будову речення, тому що не завжди там, де пауза, ставиться кома, і не завжди там, де кома, робиться пауза.
  Одиночні коми ставляться між однорідними членами речення і між частинами складного речення (Я підвівся, поглянув їй у очі).
  Якщо вжита одиночна кома, завжди робиться пауза.
  Парні коми виділяють з обох боків деякі підрядні речення, відокремлені члени речення і внесення (звертання, вставні і вставлені слова та речення, слова-речення).
  Парні коми тому й називаються парними, що вживаються парами: одна ставиться перед відокремленою групою слів, друга- після неї (Спи, моя дитинко, спи).
  Але одна з ком не ставиться, якщо відокремлена частина стоїть на початку речення або в його кінці (Не працюючи, нічого в житті не доб'єшся).
  Виділена комами з обох частин частина речення промовляється трохи іншим тоном або трохи швидше, ніж все речення.
  Кома вживається:
  • між однорідними членами речення, безсполучниково або за допомогою потиставного сполучника (Він встав, потягнувся, підійшов до вікна);
  • між частинами складного речення (У кав'ярні вони зустрілися з друзями, яких давно не бачили);
  • при виділенні інтонацією і за смислом звертання, вставних і вставлених словосполучень і речень, відокремлених другорядних членів речення, а також уточнюючих слів, вигуків, стверджуючих часток і порівняльних зворотів (Пиши ж мені, друже, якщо матимеш час).
  • КРАПКА З КОМОЮ
    Крапка з комою, тире, двокрапка, дужки, три крапки і лапки, на відміну від коми, завжди пов'язані з інтонацією.
    Крапка з комою ставиться там, де й одинична кома (тобто між однорідними членами речення і між частинами складного речення), якщо розділювані нею частини порівняно далекі за змістом або мають у собі розділові знаки.
    На місті крапки з комою завжди чується подовжена пауза.
    
    
    Крапка з комою вживається:
    • для виділення однотипних частин складного речення: Шелестить пожовкле листя по діброві; гуляють хмари; сонце спить; ніде не чутно людської мови (Т.Шевченко);
    • між поширеними членами речення: Я люблю їхати на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями; коли обважнілі колоски черкаються об голову, об вуха… (І.Нечуй-Левицький);
    • у кінці рубрик, напр., Звуки бувають: 1) голосні; 2) приголосні) та ін.
    ДВОКРАПКА
    Двокрапка вживається:
    • у безсполучникових складних реченнях з різнотипними частинами, якщо друга частина розкриває загальний зміст першої або пояснює окрему її частину (Він врахував все: і що скаже він, і те, як його сприйме аудіторія, і навіть думку самого Миколи Петровича);
    • після узагальнюючого слова перед однорідними членами речення (напр.: послідовність дій така: 1) довести, що речення складне; 2) з'ясувати вид складного речення та ін.);
    • при прямій мові у випадку, коли слова автора їй передують (Петро нарешті вимовив: "Я впевнений, що це правда").
    Перед двокрапкою, як правило, тон підвищується, після неї робиться вичікувальна пауза, і далі слова промовляються звичайним тоном.
    ТРИ КРАПКИ
    Три крапки вживаються:
    • коли думка, що виказувалася у реченні, ще не закінчена (І так було з ним завжди… Він працював, працював, а нагороду за його працю одержували інші…)
    • для передачі схвильованого, емоційного мовлення за допомогою обірваних, незакінчених речень (Василь… Але ж ми… Але ж я… Що ж нам робити?..)
    • на місці розмовних пауз (Людей треба любити… прощати… Ось що головне…)
    • коли той, хто каже, хоче приховати свою думку, не розкриваючи її повністю (Вони зустрілися… Він і вона…);
    • при використанні цитат, якщо цитата береться не з початку речення, або якщо цитата розірвана на декілька частин ("…а по-друге,- закінчила Лариса- хочу випустити новий альбом").
    ТИРЕ
    Тире ставиться там, де й одинична та парні коми, а також там, де коми ставити не можна.
    Одиночне тире вказує на протиставлення (можна підставити а, але), наслідок, наступне пояснення або раптову зміну подій.
    Після одиничного тире робиться вичікувальна пауза і далі тон, як правило, підвищується (Адже ми всі - люди!).
    Парні тире виділяють з обох боків частини речення.
    Частина, виділена парним тире, вимовляється підвищеним тоном (І враз - заглушаючи всю метушню і гвалт - по квартирі розляглися широкі і повнозвучні акорди рояля (Ю.Смолич).
    Тире вживається:
    • між присудком і підметом, якщо вони виражені однаковими лексично- граматичними категоріями (Справжня дружба - чисте джерело);
    • на місці пропущеного члена або кількох членів речення: Сьогодні (є)- твій день народження;
    • при відокремленій прикладці (Я так довго працював - завдяки твоїй підтримці - для того, що б доказати самому собі: можу);
    • перед узагальнюючим словом після однорідних членів речення (На пустирях, у рівчаках та неглибоких балках - скрізь росте ця невибаглива рослина);
    • при вставлених конструкціях: Є віра - невже цього мало,- що ти в цьому місті живеш (Л.Первомайський);
    • у безсполучникових реченнях з різнотипними частинами, якщо між ними є умовно-часовий або наслідковий зв'язок: Зійде сонце - утру сльози, ніхто не побачить (Т.Шевченко);
    • якщо друга половина безсполучникового складного речення має значення протиставлення: Ще сонячні промені сплять - досвітні вогні вже горять (Л.Українка);
    • між двома словами, які вказують на просторову, часову або кількісну межу: за цей період ми планували зібрати 15-20 тон яблук;
    • при прямій мові для виділення слів автора; тире ставиться після іншого розділового знака; напр.: Він подумав, подумав, вимовив: - Ну що, хлопці? Зробимо?- і посміхнувся.
    • перед кожною реплікою в діалозі; напр.:
    Вчителька довго дивилася на Дмитра, спитала:
    - І де все це ти вичитав?
    - Як це вичитав?- обурився Дмитро 
    - Це я все сам придумав!- гордо відповів він.
    Вчителька помовчала, потім вимовила:
    - І що ж це в тебе за голова така?
    ДУЖКИ
    Дужки вживаються:
    • одна дужка- після цифри або букви, якою позначаються перераховувані рубрики в тексті, напр., комп'ютер складається з: а) системного блока; б) монітора; 3) клаві-атури);
    • дві дужки- для додаткової інформації, різномінітних уточнень, вказівок та таке ін.: Михайло Краснопудзенко народився 1985р. (в серпні місяці) в м.Києві;
    • при вставних і вставлених конструкціях, напр., Що? (вона підійшла до нього ближче) Невже ти ще не зрозумів, чому я така?;
    • для виділення ремарок після назви діючої особи в драматичних творах: Мар'яна (до Олексія). Чого ж ти чекаєш, любий?).
    Частина, охоплена з двох боків дужками, вимовляється пониженим тоном.